###Александр Шовковский - лучший голкипер Украины! ###
Третий год подряд вратарь киевского «Динамо» Александр Шовковский признается лучшим в своем амплуа на Украине. Таковы итоги традиционного референдума газеты «Украинский футбол», опрашивающей функционеров, журналистов и болельщиков футбола.
В этом году Александру не было равных – 519 респондентов поставили его на первое место. Следом за Шовковским финишировал кипер «Кривбасса» Максим Старцев, замкнул тройку призеров страж ворот "Шахтера" Дмитрий Шутков.
Отметим, что это уже четвертый подобный успех Александра Шовковского.
Нинішній футбольний рік для воротаря київського “Динамо” та національної команди Олександра Шовковського особливий не лише тому, що він вкотре — найкращий голкіпер України. 2005 року здійснилася його найголовніша мрія — він з партнерами по збірній одним з перших в Європі здобув заповітну путівку на фінальний турнір чемпіонату світу-2006, який відбудеться наступного літа на стадіонах Німеччини. Тож Олександр сподівається, що його найкращі, найважливіші матчі і в “Динамо”, і у збірній України ще попереду.
Заслужений майстер спорту (2005 р.).
Народився 2 січня 1975 р. у м. Києві.
— Футболом почав займатися 1982 р. при ЖЕКу у дитячій команді “Чайка”, у спецкласі футболу школи № 170. З 1983 р. — у дитячо-юнацькій спортивній школі (ДЮСШ) “Динамо” Київ. Тренер – Олександр Чубаров.
— У 1992 р. грав за “Динамо-2”, “Динамо-3”. У 1993 р. – ЦСК ЗСУ (Центральний спортивний клуб Збройних Сил України) Київ. У 1993-2005 рр. – “Динамо” Київ (“Динамо-2”). Був капітаном команди 2002, 2005 рр.
— У вищому ешелоні чемпіонатів України провів за “Динамо” Київ 246 матчів. Дебютний поєдинок у першості за основний склад провів 6 березня 1994 р. (“Динамо” – “Кремінь” (Кременчук) – 1:1.
— У європейських кубках зіграв за “Динамо” Київ 82 матчі. Перший матч у єврокубках провів 10 серпня 1994 року (“Сількеборг” (Данія) – “Динамо”, 0:0).
— Входив до складу національної збірної України в 1994-2005 рр. – 64 матчі. Перший матч у складі збірної провів 13 листопада 1994р. (Україна – Естонія, 3:0). Учасник відбіркових матчів Чемпіонатів світу 1998 р. (9 матчів), 2002р. (6 матчів), 2006 р. (12 матчів), Чемпіонатів Європи 1996 р. (1 матч), 2000 р. (10 матчів), 2004 р. (4 матчі).
— Входив до складу молодіжної (олімпійської) збірної України в 1992-96 рр. – 12 матчів, пропустив 12 м’ячів.
— Учасник відбіркових матчів Олімпійських ігор 1996 р. (7 матчів). Входив до складу юнацької збірної України 1992 р. (7 матчів).
— Півфіналіст “Ліги чемпіонів” 1998/99 рр.
— Чемпіон України 1994/95, 1995/96, 1996/97, 1997/98, 1998/99, 1999/2000, 2000/01, 2002/03, 2003/04 рр., грав у складі “Динамо” Київ - чемпіона України 1993/94 рр. (9 матчів із 34 ).
— Срібний призер чемпіонату України 2005р. Грав у складі команди – срібного призера чемпіонату України 2001/02 рр. (6 матчів із 26).
— Володар Кубка України 1995/96, 1997/98, 1998/99, 2002/03, 2004/05 рр., грав у складі “Динамо” Київ – володаря Кубка України 1999/2000 рр. (1 матч із 4), 2002/03 рр. (5 матчів із 8). Фіналіст Кубка України 2001/ 02 рр.
— Володар Суперкубка України 2004 р.
— Володар Кубка Співдружності країн СНД 1996, 1997, 1998 р. Фіналіст Кубка Співдружності 1999 р.
— Переможець Міжнародного турніру пам’яті В. В. Лобановського 2003, 2004 рр.
— Найкращий воротар України 1999, 2003, 2004 р. (за референдумом газети “Український футбол” – приз ім. О. Макарова), входив у неофіційні списки “22-х кращих” України (версія “Спортивної газети”) під №3 1998/99 рр. і (версія газети “Команда”) під №1 1999 р.
— Найкращий воротар турніру “Меморіал О. Макарова” – 2001 р.
— Найкращий воротар турніру “Кубок Співдружності” – 1997 р.
— Найкращий гравець турніру “Кубок Співдружності” – 1998 р.
— Нагороджений орденом України “За заслуги” ІІІ-го ступеня (15.10.99 р.) за видатні спортивні успіхи.
Статистичні дані на 01.12.2005 р.
— Олександре, саме після центрального матчу першого кола з донецьким “Шахтарем” київське “Динамо” вперше в нинішньому чемпіонаті очолило турнірну таблицю. Наскільки було важко зійти на Олімп на проміжному фініші національної першості? Який з першоколових поєдинків був найважчим для тебе?
— Важлива гра мого життя — наступна. Виходячи з цього, я будую свою підготовку. Тобто, для мене не має значення, хто наш сьогоднішній суперник, з якою командою ми гратимемо, які вона ставить перед собою завдання. Є команда “Динамо” (Київ), команда з відомим на всю Європу іменем, команда, яка ставить перед собою завжди максимальні завдання, яка має в кожному поєдинку доводити обґрунтованість своїх амбіцій, досягати нових вершин.
Щодо зустрічі з “Шахтарем” в Донецьку, то вона була для нас вдалою. Але для мене особисто важчою була наступна гра, в Запоріжжі. Поле та погодні умови були проти нас, нам потрібно було створювати, атакувати, але за таких умов це дуже важко. Добре, що до команди повернувся Сергій Ребров, який здатен опинитися в потрібному місці в потрібний час, що, до речі, було і в Донецьку, і в Запоріжжі. Ми перемогли “Шахтар”, але нічого надзвичайного в цьому немає. Найголовніше те, що Дем’яненку вдалося об’єднати всіх (за допомогою своїх методів), він змусив забути про те, що сталося, і повірити в те, що ми йдемо вперед у правильному напрямку.
— Чи принциповий для динамівських футболістів той факт, що Анатолій Дем’яненко й досі виконує лише обов’язки головного тренера? Як тобі працюється з новим наставником?
— Мені не важливо, хто є головним тренером, бо мій тренер — Михайлов. Я з ним працюю упродовж 12 років. Від головного тренера я отримую лише одну установку: виходжу на футбольне поле чи ні. А з Михайловим проводжу повний аналіз всіх дій (починаючи від вводу м’яча рукою і закінчуючи сейвом або пропущеним м’ячем) після кожної гри, не залежно від результату. І не має значення, чи це грає клуб, чи збірна. Це відбувається для того, аби був постійний планомірний аналіз кожного робочого моменту і розвиток у майбутньому. Найголовнішим для гравців є ставлення тренера до кожного окремо і до команди в цілому. Звичайно, є гравці, які завоювали ім’я, гідні поваги, але це не має позначатися на їхній роботі (зокрема виокремлення одного гравця на фоні інших), бо грає сильніший. Якщо ти сповна не викладаєшся на тренуванні, то не гратимеш. Коли є такий підхід, то всі все розуміють. Якщо ж хтось не розуміє, то це його проблема. Це людина, яка не бачить себе з боку, не розуміє своїх проблем. Я свого часу дуже ображався на Михайличенка, коли він мене не ставив після травми — грав Віталій (Рева.— Прим. авт.). Але я вдячний йому за те, що він допоміг мені подивитися на себе з боку. І будучи поганим у ставленні до мене, він показав, що я можу грати сильніше і краще, ніж на той момент. Завдяки йому я в майбутньому (тобто вже нині) вдосконалився.
— Останнім часом донецькі тренери і футболісти звинувачують українських суддів в упередженості до “Шахтаря”. Декому з них навіть не подобається, що Національну Федерацію очолює Григорій Суркіс. Твоє ставлення до цих розмов і чуток?
— За 12 років я звик до чуток, усіляких розмов, домислів. Зрозуміло, що команда, яка не досягає результату, шукає причини цього. Добре, коли ці причини в самому собі, погано — коли вони зовні. Пам’ятаю своє обурення щодо гри в Одесі за Суперкубок. Але нічого не змінилося. “Шахтар” завоював Суперкубок, з чим ми його привітали, хоча й були не задоволені, але робимо свою роботу й далі. Що відбувається нині… Є емоції, якісь моменти. Не хочеться говорити про те, що відбувається в таборі суперника. Я не люблю слово противник, адже багатьох хлопців з Донецька знаю по збірній, вони чудові футболісти. Гадаю, що по грі ми мали переконливіший вигляд і здобули перемогу заслужено.
— Чим викликаний спад у грі “Динамо” на старті не лише національної першості, а й єврокубкового турніру? Чому так і не прижився в команді Леонід Буряк?
— Некоректно говорити з цього приводу. Можу сказати єдине, що не варто всю вину перекладати на плечі Леоніда Йосиповича, бо в нього було замало часу, аби щось змінити. Коли він прийняв команду, він зумів розгледіти те, чого не було на поверхні. А приймати доленосні рішенні перед грою в єврокубках дуже важко. Так вийшло, на жаль, і він став заручником ситуації.
Я не перший рік в команді, старожил. І можу сказати, що в мене не з усіма дружні стосунки. Але я не маю негативізму до будь-кого (не мав і не матиму), я маю принципове ставлення до тих, хто безпосередньо виконує свої обов’язки на полі. Якщо я бачу (навіть якщо в дуже хороших стосунках), що людина не виконує те, що має виконувати, я не мовчатиму. Ось наприклад, мої емоції після гри в Берні, в першу чергу, були викликані тим, що хлопці не дотримувалися елементарних правил дисципліни (зокрема виконання тренерських настанов…). Бо ситуацію, яка згодом виникла (дискваліфікація Родриго через бійку), я передбачав і озвучив керівництву, що ми дійдемо до того, що битимемося на полі між собою. І як у воду дивився. Дякувати Богові, зараз цього немає. У команді нині чудова атмосфера. І як результат — вперше за п’ять років завершили на першому місці перше коло.
— У команді, яка прагне успішно виступати не лише на вітчизняних турнірах, а й торувати нелегкий шлях на євроарені, має бути двоє рівноцінних воротарів? Чи, все-таки, достатньо мати одного досвідченого голкіпера і молодого перспективного дублера, який лише шліфує свою воротарську майстерність?
— Краще для кого?
— Звичайно, для команди…
— На це питання мені треба відповідати з позиції тренера, але я не тренер, я всього-на-всього гравець. Мені не важливо, скільки є сильних гравців. В кожній грі, в кожному моменті я повинен показувати свої реальні можливості, а тренери визначають, хто з воротарів нині є сильнішим, і тому довіряють місце в складі. Думаю, якби ми виступали в єврокубках, то було б дуже важко грати всі матчі через два дні на третій, через три на четвертий день одному воротарю. Я розглядаю це ізсередини, бо знаю, що відновитися через два дні на третій дуже важко. Через якийсь проміжок часу негативне психологічне накопичення втомленості дасть про себе знати. Як казав Лобановський, програш від виграшу ми не повинні відрізняти. Тобто, виконувати свою роботу. На жаль, ми всі люди. У кожного з нас свої емоції, котрі нам дуже часто заважають, не дають нам можливості рости, розвиватися і вдосконалюватися. Для команди, звичайно, краще, коли є двоє-троє рівноцінних гравців на кожну позицію. Для мене, як воротаря, це не краще. Але це вже мої амбіції, мої інтереси.
— А, скажімо, взаємостосунки між двома рівноцінними воротарями (приміром, між Шовковським і Ревою) вони достатньо коректні?
— Ми спілкуємося. Коли грали в одній команді, всі моменти, всі ситуації обговорювали. Єдине, коли я злився на Михайличенка, на те, що грав Віталій, потім я заспокоївся, переглянув своє ставлення, далі все було гаразд. Були нормальні відносини, ми допомагали один одному, дивлячись з боку, і ставилися до цього не як до спроби образити, показати, що ти досвідченіший, мудріший, а навпаки — як до підказки грамотного, кваліфікованого фахівця. Бо з боку іноді можна побачити більше…
— Чи може бути важливим спілкування з досвідченим воротарем, який вже завершив спортивну кар’єру в команді для діючого голкіпера? Можливо, ти береш уроки воротарської майстерності у того ж Євгена Рудакова?
— З Рудаковим я не спілкуюсь. З Роменським — так, в інтересах збірної. А зустрівшись в житті, ми спілкуємося на різні теми, окрім спортивних. Михайлова я знаю настільки добре, як і він мене. Я подумаю — він мені скаже, він подумає — а я вже знаю, що він хоче мені сказати. Звичайно, можу використовувати це і в своїх корисних цілях, але це вже інше питання. Взагалі, стосунки гравець-тренер або тренер-гравець — дуже специфічні, там існує дуже тонка межа. І треба навчитися її не переступати. А стосунки із воротарями в мене завжди були хороші. Хоча позиція воротаря не позбавлена вад в тому плані, що польовий гравець може спробувати і на позиції півоборонця, оборонця і нападника, а воротар — ні.
— Олександре, ти віриш у таке поняття, як національна воротарська школа? Чи це надумане? Чи існує, зокрема, українська школа воротарів?
— Думаю, що сьогодні немає такого поняття, як українська школа. Залишилися ті спеціалісти, які працюють з воротарями. Вони працюють за системою радянської школи. Хоча це моя суб’єктивна точка зору, і я не можу бути певен, що вона правильна, бо я ж працюю в одному клубі упродовж довгого часу і спілкувався лише з одним тренером воротарів — Михайловим.
— Керівництво “Динамо” повернуло в команду досвідчених Владислава Ващука і Сергія Реброва. Можливо, ти хотів би, щоб до Києва повернулося ще кілька твоїх одноклубників? Наскільки за той час, що ти виступаєш за команду, змінилося київське “Динамо”?
— Я в “Динамо” — досить довго. Звичайно, міркую над тим, що змінилося, як змінюється з приходом чи переходом до іншої команди того чи іншого гравця. Так, для клубу було б цікаво не відпустити свого часу Андрія Шевченка, Каху Каладзе, Сергія Реброва. Але є інтереси клубу, а є інтереси гравця. І якщо не враховуються інтереси останнього, то клуб від цього тільки програє. Бо досягнувши певних успіхів, гравець намагається вдосконалюватися, спробувати себе на іншому рівні. Вийде чи не вийде — інше питання. Але якщо йому не нададуть такої можливості, він може зупинитися в своєму розвитку. Є багато перспективних гравців, які так і залишилися перспективними через те, що зарано здобули визнання і думають, що це раз і назавжди. Вони не сприймають інформацію ззовні, бо закриті від неї.
Найбільша проблема — в собі. Свого часу я багато речей, на яких акцентував Лобановський, не розумів. Але через певний час (коли Валерія Васильовича вже, на жаль, немає з нами) я почав розуміти, який сенс він вкладав в те чи інше поняття.
— Олександре, для тебе вже, мабуть, настав той момент, щоб спробувати себе в одному з провідних європейських національних чемпіонатів. Можливо, вже були й конкретні пропозиції?
— Щиро кажучи, я хочу перевірити свої сили в одному з найсильніших чемпіонатів. Але моє бажання залишається моїм бажанням, а обов’язки — обов’язками. Зараз я — воротар київського “Динамо”, зі мною підписано контракт. Але маю усну домовленість з керівництвом, що воно не перешкоджатиме моєму переходу в інший клуб, якщо будуть пропозиції.
— А яка воротарська школа чи, може, манера якого провідного європейського голкіпера тобі імпонує?
— Свого часу мене часто запитували про те, хто з воротарів мені імпонує. Поміркувавши, я відмічав не саму гру воротаря, а певні його дії, які мені подобалися. Скажімо, гра на лінії — Кана, достатньо впевнена гра Дасаєва на виходах, холоднокровність Діда. Це окремі моменти, які намагався для себе підкреслити. Від воротаря багато залежить. В першу чергу, від його холоднокровності, впевненості в собі. Адже не секрет, що колектив, який працює довгий час разом, створює єдине енергетичне поле. Коли від одного гравця, який займає важливу позицію на футбольному полі, випромінюється впевненість, вона впливає на інших. Тому розквіт приходить до досвідченого і вікового воротаря, бо він достатньо припускався помилок, він знає їм ціну, знає, що зробити, аби їх уникнути. Він впевнений в собі, і ця впевненість передається іншим. Отож, можна сказати, що воротар — півкоманди. Але це стосується лише психологічних моментів.
— Хто тобі найбільше завдав неприємностей на футбольному майданчику?
— У мене специфічні стосунки з Раулем. Він весь час мені забиває…
— Ти важко переживаєш ті помилки, яких припустився під час чергового поєдинку в “Динамо” або збірній?
— Я не хвилююся зовсім. Після гри пройде час (доба), щоб емоційно заспокоїтися. Сяду, подивлюся, яких помилок припустився, згадаю свої відчуття, переживання, думки на той час, проаналізую, чому так сталося. Зробив висновки і живи далі. Раніше дуже переживав, але життя на цьому не закінчується, треба працювати! Той, хто дуже переживає, багато втрачає емоційно, і це заважає рухатися вперед.
— Часто буваєш емоційним під час поєдинку?
— Емоційним я буваю вже після гри, хоча в деяких моментах є прояви емоцій і під час матчу. Але я над цим працюю, бо не хочу, щоб під час поєдинку емоції заважали приймати правильні рішення. У емоційної людини більше можливостей припуститися помилки.
— Олександре, може, це буде для тебе не надто приємним, але ми й досі не знаємо, що тоді трапилося з тобою в Словенії?
— Звичайно, в тому епізоді я прагнув зробити все правильно. На якусь мить м’яч “зіскочив” з ноги і потрапив на її зовнішній бік. Хотів вибити в аут, подалі від воріт. Не вийшло, а далі ви все самі бачили. Повірте, було прийнято правильне рішення. На жаль, технічно виконати його не вдалося. Оце і вся відповідь.
— Напередодні групового турніру Олег Блохін відверто нас запевнив, що збірна України з першого місця здобуде путівку на фінал чемпіонату світу-2006. А коли ти повірив, що вже можна готуватися до поїздки в Німеччину наступного літа?
— Коли данці зіграли внічию з турками. Скажу відверто, я не вийшов би грати за збірну, якби не вірив в те, що ми здатні добитися успіху. Навіть у минулих циклах я вірив, що виконати поставлене завдання — реально. Але ситуація складалася так, що не щастило. Заслуга Блохіна в тому, що він створив колектив однодумців (тренерський штаб, гравці), завдяки чому з’явилася віра в ідею, в те, що ми можемо здійснити задумане. Був дуже важкий період перед відбірковим циклом, коли не вигравали в товариських матчах, а працювали над створенням колективу однодумців, які розуміють одне одного, вірять, відчувають одне одного, і об’єднує їх одна мета. Я переконався в тому, що коли хочеш чогось досягти, треба не лише мріяти, а й докладати максимум зусиль, незважаючи на труднощі, тоді здобудеш бажаний результат. У цьому світі нічого легко не дається.
— Стежитимеш за жеребкуванням у Лейпцігу?
— А коли воно відбудеться?
— Дев’ятого грудня.
— На жаль, у цей час буду в літаку, відпустка! Тож вже на місці дізнаюся про суперників у нашій групі.
— Шевченко хотів би зіграти з бразильцями. А з ким би хотів зіграти Олександр Шовковський?
— Байдуже, з ким грати. Слабких команд не буває. Я мріяв зіграти на чемпіонаті світу, і це починає збуватися…
— Коли від нас пішов Валерій Васильович, то всі одразу ж заговорили, що Лобановський — епоха не лише в радянському та українському, а й в європейському футболі. Ми звикли бачити його на тренерській лаві та під час прес-конференцій. А яким був Валерій Васильович у повсякденному житті?
— Ми його побоювалися. І це побоювання межувало з повагою, авторитетом. Згадую, коли він тільки прийшов у команду, ми слухали його, роззявивши рота, багато слів не розуміли, але сприймали найголовніше. Його принципи — доведені багатьма результатами. Він був людиною з великою силою волі, і ніколи не показував, що в нього щось болить. Хоча ми знали, що в нього певні проблеми зі здоров’ям. Він не сприймав, коли людина з міні-ушкодженням не в змозі вийти на тренування або на футбольне поле. Ми навіть жартували з цього приводу, мовляв, на футбольне поле не вийдеш лише тоді, коли тобі відірве ногу. Такою він був людиною.
— Хотілось би тобі працювати тренером воротарів?
— Я не можу зараз відповісти на це запитання, бо ще не думаю про це. Хочу грати якомога довше, а час розставить все на свої місця.
— Твій син займається у футбольній школі. Він також воротар. Мабуть, тобі хотілося, щоб Шовковський-молодший продовжив сімейну традицію?
— Перш за все, мені б хотілося, щоб він виріс порядною людиною. Щоб він був упевнений у собі і знав, чого хоче в житті. А ким він буде? Це вирішувати лише йому. Батьки повинні виховати дитину, щоб потім нікому з нас не було соромно за свої дії.
— Під час товариського матчу московського і київського “Динамо” знову була озвучена думка обох президентів, щоб якимось чином відродити колишній чемпіонат Радянського Союзу. Можливо, це був би формат нинішньої Співдружності Незалежних Держав?
— Як гравець, я — проти. Ми вже відвикли од далеких перельотів. Було б дуже важко. Можливо, вболівальники і виграли б від такої ідеї проведення “радянського чемпіонату”... Скажу відверто, я себе не навантажую ще й цими проблемами.
— Чи впливає на твій настрій відсутність симпатиків на трибунах? На жаль, останнім часом вони бувають напівпорожніми…
— Звичайно, хотілося, щоб стадіон завжди був заповнений. Але зараз не звертаю на це уваги, бо вже призвичаївся. Адже коли граємо за заповнених трибун, особливо на чужих полях, де трибуни розташовані дуже близько від поля, то вигуки, монети, запальнички, що летять, відволікають, і це дуже негативно впливає на гру. Тому зараз я вже не звертаю на це уваги. Безумовно, приємніше грати, коли вщерть заповнений стадіон, це однозначно. Навіть якщо більшість вболіває проти. Це навіть є додатковим стимулом.
— Як взаємини між тренером і футболістом позначаються на якості виконаної роботи?
— Усі футболісти — особистості, у кожного свій характер, своя точка зору, свій погляд на речі, зі своїм ставленням до умов контракту. У тренера також свої особливості. Позиція тренера в цьому випадку дуже важлива. Лобановський був хорошим психологом, він розумів, на кого можна гримнути, на кого — не можна, кому можна сказати жорстке слівце, а кого, навпаки, підбадьорити іншим чином. Але він завжди вказував на помилки, давав зрозуміти, хто правий, а хто — ні. Якщо гравці відчувають, що вони рівні, незалежно від того, хто скільки років віддав цій команді, хто який обсяг роботи виконує, хто грає в основному складі, хто з якихось причин не грає, тоді гравці заради такого тренера готові на все. Бо він порядний у своєму ставленні до гравців. Тут одностороннього зв’язку немає і не буде ніколи. Це один колектив, і стосунки в ньому повинні бути рівні з усіма. Дуже важливий психологічний момент. Заслуга Дем’яненка в тому, що він дав зрозуміти — гратиме сильніший, а не той, хто старший за віком або більше заробляє. Гратиме той, хто підпорядковує особисті амбіції амбіціям команди. На тлі командної гри, командної дисципліни ти можеш виявляти якісь свої якості, але якщо вони не шкодять командним інтересам, а навпаки — то, будь ласка, посидь. А якщо не розумієш — є “Динамо-2”. У цьому найголовніша заслуга Дем’яненка.
— У чому була заслуга Сабо в повторному матчі з “Трабзонспором”? Чи це була заслуга всього колективу?
— Я б не виокремлював його аж занадто (нехай не ображається на мене Йожеф Йожефович). Безумовно, він відіграв певну роль, але ще до того, як Михайличенко зняв з себе повноваження тренера, ще до того, як призначили Сабо, в команді відбулася розмова, і ми домовилися, що зробимо все можливе для вирішення виходу до наступного етапу змагань. Наступного дня було вже звільнення одного тренера і призначення іншого. Ситуація склалася таким чином, що прихід в команду нової людини спонукав гравців до розкриття своїх найкращих якостей, а тренер, в свою чергу, був відкритий команді, прагнув зрозуміти, хто є хто. І те, що на посаді головного тренера опинився Сабо, — збіг обставин.
— Футболісти — люди зайняті. Тренування, збори, перельоти, матчі. Однак і вони не грають 24 години на добу. І в них же буває вільний час. Як ти проводиш свій вільний час? Що це — телевізор, комп’ютер? Час від часу тебе помічають на різноманітних молодіжних тусовках...
— Скажу таке: футбол майже не дивлюся. Лише дуже важливі матчі, але попередній тур Ліги чемпіонів не дивився, Кубок УЄФА — також. Вважаю, що людина, дуже заглиблена в певну сферу діяльності, багато втрачає, зокрема в розвитку, в спілкуванні. Це заважатиме в майбутньому, адже треба різнобічно розвиватися, відкриватися світові, бути відкритим для нового. Останнім часом я часто катаюся на ковзанах, відвідую виставки (маю достатньо широке коло спілкування). Я люблю запросити на вечерю друзів в ресторан або до себе додому (поспівати караоке). Люблю бути наодинці, почитати книгу, вивчаю англійську, тобто живу не одним футболом.
— Доводилося кілька разів бачити Андрія Гусина в театрі. Як ти до цього ставишся?
— Я мав кілька пропозицій, але, на жаль, у час, коли починалися спектаклі, закінчувалися тренування. Дружина ходила, а потім розповідала. Я заздрив.
—Твої найкращі друзі з футбольного оточення?
— Найкращі друзі — Сергій Федоров і Влад Ващук, ще один приятель, який полюбляє на півроку їздити до Індії.
— Раніше говорили про ущербність спортсменів. Зараз ситуація докорінно змінилася: тепер спортсмени, як правило, інтелігентні люди. Ти справляєш враження людини світської, інтелігентної, елегантної. Але чому спортсмени такі апатичні щодо суспільно-громадського життя? Чому у нас, в Україні, спортсмен ніколи не висловлює свою думку з приводу політичних подій?
— Щодо розвитку спортсменів, то можу сказати, що вони багато часу проводять в так званому замкненому просторі (збори, тренування, спілкування). Свого часу ми перебували на базі по три дні перед матчем, потім один день — вдома, в родинному колі, і знову на базу. Нині змінюються часи, змінюємося й ми. З’являється більше вільного часу, і кожен використовує його на власний розсуд. Щодо другої частини питання, то скажу таке: аби висловлювати свої думки з приводу певних подій, треба досконало розумітися на цих подіях, зважати на те, що до твоїх думок прислухається багато людей. Я особисто не готовий висловлюватися з приводу конкретних політичних подій або інших моментів в житті суспільства (як київського, так і українського загалом). Можливо, в майбутньому, маючи достатньо знань у сфері політики, можна буде правильно оцінювати ті події, які в нас відбуваються. Свого часу на мій сайт приходили висловлювання щодо політичної позиції під час виборів (але мало хто, напевно, бачив мої виступи на каналі “Інтер”, коли я не висловлювався на підтримку жодного з кандидатів. Але сам факт появи на каналі “Інтер” в штабі Януковича було сприйнято саме таким чином). Але я нікому нічого не доводжу.
— Є багато хлопчаків, які мріють в майбутньому стати воротарями, новими Шовковськими. Що ти можеш порадити їм?
— Ще в школі мене навчали: “Спортсменом можеш ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний”. Людина може досягти всього, чого забажає, за умов цілеспрямованого руху вперед. Але треба пам’ятати, що, зациклюючись на чомусь одному, можна втратити інше. У першу чергу, треба гармонійно розвиватися як особистість. Я дуже вдячний тренерові Анатолію Крощенку за те, що він мав надто жорстку позицію щодо навчання.
— …Щоденник перевіряв?
— Щоденник не перевіряв, але міг не взяти в закордонну поїздку, якщо були погані оцінки. Я часом відвідую свою школу і чую від вчителів, що ми свого часу навчалися дуже непогано (наш спортивний клас). З нинішнім спортивним класом порівняти важко. Футбол розвивається швидкими темпами (прийняття миттєвих рішень за невеликий обсяг часу), а для цього футболіст повинен мати достатньо високий рівень інтелекту. Нині в футболі з’явився новий термін (на жаль, зараз не згадаю), коли треба прийняти рішення на частку секунди раніше, ніж воно відбудеться, тобто передбачити ситуацію. Тому, якщо хочеться грати, потрібно все це розуміти, треба бути на крок попереду. Звісно, хлопчаки зараз це не зрозуміють, тому завдання тренера — донести це до них, спрямовувати в потрібному напрямку, спонукати до розвитку, в першу чергу, в навчанні.
— Як ти вибудовуєш стосунки з уболівальниками?
— Як мінімум, раз на тиждень заходжу на сайт і читаю всі повідомлення, які надходять. Але хамські вислови (нецензурні, образи) дозволяю собі знищити, все інше залишаю. Бо людина має право на свою думкю. Але не думаю, що повинен відповідати на все це.
— Як ставишся до критики?
— Дивлячись, звідки вона надходить.
— Від преси…
— (Сміється). Я сприймаю лише професіональну критику.
—Олександре, вже думав над тим, як готуватимешся до фінального турніру світової першості в Німеччині?
— Безумовно, я над цим вже замислююся. Ритм роботи буде змінено (в неурочний час). Не думаю, що дуже зміниться моя поведінка, можливо, я буду менше спілкуватися з пресою, можливо, буду менше відвідувати світські вечірки. Більше приділятиму уваги своїм якостям. Або до, або після тренувань. Але це поки що теорія. Зараз потрібно дограти сезон, потім відпочити, поновити запас сил і емоцій.
— Чи входитиме до твоєї підготовки або самопідготовки вивчення манери гри суперника, зокрема форвардів?
— Звертатиму увагу, напевно, на якісь загальні риси. Хоча частіше саме деталі відіграють важливу роль. Але я розумію, що багато що залежить від психологічного стану гравця (емоції, впевненість в собі, наскільки ти позбавився дискомфорту, пов’язаного з надвідповідальністю). Всім відомо, що воротар не має права на помилку, про це знаю і я. Цей тягар часом буває нестерпним. Від нього потрібно обов’язково позбавитися. Найголовніше — вміти керувати своїми емоціями, важливіше навіть, ніж знати слабкі й сильні сторони суперника. “Щоб перемогти когось, перш за все, треба перемогти себе”, — казав Лобановський.
— Кілька років тому, коли відновлювався після травми, ти брав участь в Турнірі пам’яті Макарова. Пригадай фінальний матч, коли тобі вручили приз найкращого гравця турніру. Які відчуття (і власне гра, і вручення призу) має людина, яка вже здобула всеукраїнську і світову славу, коли змушена або навіть і сама погодилася брати участь у турнірі набагато нижчого рівня. Що ти відчував на той момент? Чи немає образи? Є відчуття, що тебе справедливо відзначили чи спрацювало ім’я? Чи це для тебе просто робочий момент?
— На той час я був незадоволений деякими моментами свого життя, тому переглянув ставлення до роботи (я забув про ігри, які вже були зіграні і в чемпіонаті, і в кубку, і за збірну) і почав все спочатку. Почався процес навчання. Цей турнір тоді мав для мене велике значення, перш за все, в психологічному плані. Я радів перемозі, радів нагороді. Тоді це було важливо для мене. Навіть дуже. І вкотре упевнився, що обраний мною шлях — правильний. І як показало майбутнє, я не помилився.
- Традиційно зірки естради чи видатні особи за кордоном підтримують і вболівають за національні клуби, збірні. Чи маєш ти кумирів серед вітчизняних відомих людей, зокрема на естраді, які б приїхали, наприклад, на чемпіонат світу і підтримали тебе, нашу збірну, нашу країну?
— Мої думки будуть настільки зайняті підготовкою до матчу, що я про це буду найменше думати. Я думаю так: якщо людина має бажання підтримати нашу збірну — будь ласка. Це особисте бажання. А моє бажання — добре підготуватися.
— Олександре, ти скромна людина, але ти — професіонал. Можеш на публіку сказати, яке місце ти посідаєш серед найкращих воротарів Європи? Без зайвої скромності.
— Щоб не образити себе (сміється)? Якщо об’єктивно, то я ніколи про це не думав. Якщо не помиляюся, то 1999 року я входив у трійку воротарів в номінації найкращий воротар Європи. І дізнався про це згодом. Нині для мене важливіше інше, амбіції відійшли на задній план. Але десь в глибині душі залишилися і, так би мовити, тішать моє самолюбство. Думаю, що перебуваю в десятці.
— Але ж амбіції важливі для спортсмена…
— Безумовно.
Референдум “Українського футболу-2005”
ЗАГАЛЬНИЙ ВОРОТАРСЬКИЙ РЕЄСТР
1. Шовковський (“Динамо”, Київ) — 1542 (519-40-5)
2. Старцев (“Кривбас”, Кривий Ріг) — 590 (17-208-135)
3. Шутков (“Шахтар”, Донецьк) — 407 (9-140-100)
4. Куслій (“Дніпро”, Дніпропетровськ) — 141 (3-35-62)
5. Руденко (“Чорноморець”, Одеса) — 139 (1-37-62)
6. Вірт (“Металург”, Донецьк) — 87 (2-22-37)
7. Рева (“Таврія”, Сімферополь) — 75 (0-20-35)
8. Кернозенко (“Дніпро”, Дніпропетровськ) — 63 (2-19- 19)
9. Горяїнов (“Металіст”, Харків) — 38 (0-9-20)
10. Близнюк (“Томь”, Томськ, Росія) — 31 (1-10-8)
11. Шуст (“Карпати”, Львів) — 31 (0-6-19)
12. Постранський (“Волинь”, Луцьк) — 27 (1-10-4)
13. Глущенко (“Металург”, Запоріжжя) — 23 (3-2-10)
14. Тлумак (“Карпати”, Львів) — 22 (0-7-6)
15. Шуховцев (“Іллічівець”, Маріуполь) — 21 (1-1-6)
16. Комарицький (“Сталь”, Алчевськ) — 16 (1-4-5)
17. Долганський (“Ворскла”, Полтава) — 14 (0-3-8)
18. П’ятов (“Ворскла”, Полтава) — 12 (0-1-10)
19. Нікітін (“Іллічівець”, Маріуполь)— 10 (0-2-6)
20. Стойко (ФК “Харків”) — 9 (0-0-9)
21. Луценко (“Динамо”, Київ) — 8 (2-1-0)
22. Худжамов (“Закарпаття”, Ужгород) — 6 (1-1-1)
23. Гуменюк (“Волинь”, Луцьк) — 5 (0-2-1)
24. Товт (“Оболонь”, Київ) — 5 (0-1-3)
25. Медін (“Дніпро”, Дніпропетровськ) — 4 (1-0-1)
26. Качоренко (“Геліос”, Харків) — 4 (1-0-1)
27. Бажан (“Арсенал”, Київ) — 3 (0-1-1)
28. Альтман (“Чорноморець”, Одеса) — 3 (0-0-3)
29. Рибка (“Динамо”, Київ) — 3 (0-0-3)
30. Байрашевський (“Арсенал”, Київ) — 2 (0-1-0)
31. Деонас (“Таврія”, Симферополь) — 2 (0-1-0)
32. Овсієнко (“Металіст”, Харків) — 2 (0-1-0)
33. Романенко (“Оболонь”, Київ) — 2 (0-1-0)
34. Мартищук (“Шинник”, Росія) — 2 (0-0-2)
35. Яковець (ФК “Бершадь”) — 1 (0-0-1)
36. Козаченко (“Зоря”, Луганськ) — 1 (0-0-1)
37. Коледа (“Десна”, Чернігів) — 1 (0-0-1)
38. Кураєв (“Кривбас”, Кривий Ріг) — 1 (0-0-1)